Буває, не звертаєш особливої уваги на місце, час або ж обставини… просто комфортно на душі, тому що ті, хто її зігрівають — поруч.

Це так не пояснити, не описати звичайними словами на папері чи розказати навіть найдотепнішому співрозмовнику. Та все ж таки я спробую. Хоча б ледве, торкнуся кореня тих самих чарівних переживань.

Деякі моменти з життя хочеться вкрасти з теперішнього часу та помістити у найнадійніший сейф, щоб потім у майбутньому при нагоді відкрити його і поринути у хвилю ностальгії і дежавю. Саме в ці хвилини відбувається дещо надзвичайне. Забагато почуттів та емоцій, але водночас усього якраз в міру. Світ неначе стає трошечки яскравішим, коли поруч знаходяться близькі тобі люди.

Напевно, в кожного деколи виникає бажання зустрітись з тими, з ким неабияк легко та комфортно. Ви збираєтеся разом (компанією чи удвох) і все здається таким щирим, прозорим, без зайвих слів чи думок, все здається правильним. Найголовніше те, що для цього багато не потрібно, вистачає лиш мати людей, достойних називатися сім’єю, і все. Решті деталей вже не надаєш особливого значення. З однієї сторони, так мало необхідно, аби почувати себе щасливим, проте з другої – усього більше, ніж достатньо.

«Тільки з рідною душею можна просто йти поряд, не промовивши ні слова і кожна така секунда буде кращою, аніж години спілкування з іншими.» (Наталія Руда)

І справді, тиша іноді розкаже тобі більше за тисячі слів. Це не той незручний момент, коли закінчились думки чи теми для розмови, ні, тут все набагато глибше. Це момент, коли ти настільки насолоджуєшся присутністю людини, що усі розмови стають зайвими – взаємна гармонія. Для деяких подібне явище здасться дивним або навіть безглуздим, та ті, хто пережив такі відчуття, зрозуміють мене без вагань.

Вони – «вогники любові», які, навіть не будучи поряд, грітимуть зсередини лиш при одному згадуванні, промовленому тихесенько в душі. Неоціненний скарб.

Погоджусь, близькі люди ранять по-особливому боляче, але ж і прощати їх по-особливому радісно, адже робиш це по-справжньому, заповнюючи образу теплою любов’ю. І нехай, їх буде зовсім небагато, кількість не змінює значення. Мати один такий «вогник» – це вже привід дякувати Богу кожного дня.

P.S. Я не впевнений, чи вдалося пояснити і десяту частку моїх думок (втім, як завжди), проте, сподіваюся, вищезгадане наштовхне багатьох на цікаві роздуми та важливі рішення.

Фред Тейлор

---

 

---

Слідкувати за моєю творчістю зовсім нескладно. Про кожну нову публікацію я повідомляю на своїх сторінках у соціальних мережах (Vkontakte, Facebook, Twitter, Google+). Але якщо ви не зареєстровані в жодній з них або ж вам просто незручний такий спосіб новин, тоді ви можете підписатися на розсилку по електронній пошті (у правому нижньому кутку екрана введіть свій email і натисніть «подписаться») і таким чином не пропускати жодного нового запису.