Почуття — це моральна сила, яка інстинктивно, без допомоги розуму виносить судження про все, що живе… (с)П’єр Симон Балланш

Є, все ж таки, в людині, крім особливого інтелекту, те, що відрізняє її від інших Божих створінь, щось надзвичайно тендітне і крихке, але водночас сильне та незламне. Почуття. Надто багато сенсу в одному слові, надто важко дати йому коротке визначення без додаткових підпунктів з поясненнями; неможливо зрозуміти до кінця, як саме працює кожне з них, навіть якщо є враження, що відчув уже все. Про декілька складених літер можна говорити та досліджувати роками, та, все одно, досконало не пізнаєш. Почуття неймовірні своєю реальністю.

Любов, радість, сум, страх, ненависть та ще з багато чим іншим доводиться зустрітись протягом життя. Усе вищезгадане залишається однаковим, а розуміння цих слів — не завжди, особливо — першого з них. Серед більшості вже немає сумнівів, що саме любов або її відсутність є основою всіх почуттів. Ще з раннього віку вона закладається в нас автоматично. Не слухаючи розповідей від дорослих, не читаючи філософських книжок, ми любимо, навіть не замислюючись над самим словом, при цьому робимо це щиро, без вдавання. Родина, друзі — ті люди, які зовсім не заслуговували на право бути в серці, але ти їх там тримаєш міцно-міцно, не пояснюючи навіть собі чому, просто знаєш, що так треба. Згодом, ми пізнаєм трохи більше, інакший вид любові – закоханість. Інакший, тому що тут наче хтось вкрадається в душу, затьмарюючи розум, і тоді змінюється все, змінюєшся власне ти сам. Емоції переповнюють зсередини, здається, стає тісно у своєму ж тілі…якось навіть безглуздо, але саме так воно працює. Ті, хто є причиною усих цих переживань, несподівано перетворюються на тих самих рідних тобі людей. Принаймні, так хочеться думати. Як у першому, так і в другому випадку ми ладні віддати частину або й повністю себе заради тих, кого любимо. Взагалі, це далеко не всі такі випадки, маю на увазі, що це стосується не лише відносин між людьми. Улюблене діло також заслуговує на відповідні почуття. Звісно, усе відбувається не так само, але певна схожість присутня. Любов людини до Бога і навпаки. Згідно зі Словом, вона найсильніша і не може похитнутися ні на мить, тільки не в Отця, Він на таке не здатен: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Від Івана 3:16). Як згадувалося раніше, надто багато змісту в одному слові.

На превеликий жаль, досить рідко бочка меду залишається без ложки дьогтю, особливо в житті. Разом із позитивом усієї ситуації приходить і розчарування, а за ним і багато питань, на які якщо і є відповідь, то точно не одна єдина. Чому навіть найпалкіше кохання проходить, при чому робить це майже безслідно? А чи кохання це взагалі, якщо воно пройшло? Чи може виправдати себе син, який більше не любить своїх батьків? А навпаки? І чи можна більше не любити брата? Чому, на відміну від Бога, ми не можемо любити так само, досконало? Усі ці питання як би риторичні, але, все ж таки, потребують відповіді.

Радість. Інше, проте не менш важливе відчуття. Воно так само змінює настрій, даруючи неперевершену легкість на душі. Але і тут не без своїх «підпунктиків». Трапляються моменти, коли радісно саме за себе, що є цілком нормально, але інколи — за когось. Найцікавіше те, що останнє буває приємніше за все на світі, особливо, якщо ти сприяв появі яскравих емоцій в іншої людини, відчуваєш неабияке задоволення. Хіба це не дивовижно, коли чиїсь посмішки роблять щасливим і тебе? Як потрібно інколи наповнювати своє життя такими хвилинами!

Сльози радості — одне з найрідкісніших явищ, яке колись можна спостерігати. Це як хімічна реакція, але без конкретної формули, бо, на відміну від хімічних елементів, наші переживання не розглянеш під мікроскопом. Ось плачемо, та тільки не через сум; якщо бути чесним, ми навіть не усвідомлюємо, чому це відбувається, проте це не важливо, адже ми надто зайняті щастям в цей момент. Слова знову стають зайвими…

Любов, радість… Вони слугують двигунами життя, і нехай перше приносить часом біль, баланс все ж таки присутній. Щодо «риторичних питань», то на більшість із них кожен має свої відповіді, які втім, скоріше за все, будуть змінюватися протягом усього життєвого шляху, тому що саме так ми вдосконалюємо себе.